Видубичі — історична місцевість на правому березі Дніпра, у Печерському районі Києва (рос. Выдубичи): схил над Дніпром між Наддніпрянським шосе і Звіринцем, де стоїть Видубицький монастир.
- Станція метро «Видубичі» (М3, зелена лінія) — за 1,5 км на південь від центру місцевості; поруч із нею автостанція і платформа електрички.
- Назву зазвичай пояснюють переказом про ідола Перуна, який тут нібито «видибав» із Дніпра. Це легенда, а не задокументована подія.
- Сам транспортний вузол «Видубичі» стоїть уже на Нижній Теличці, у Голосіївському районі, — тому дві місцевості постійно плутають.
метро й автостанція «Видубичі» — вже Голосіївський
схили над Дніпром південніше Лаври
1,5 км, М3 сирецько-печерська
- Видубичі
- Мметро, М3
- Еелектричка
- орієнтири
- сусідні місцевості
Найближче метро: «Видубичі» — 1,5 км, М3 сирецько-печерська; «Звіринецька» — 1,7 км, М3 сирецько-печерська.
Електричка: «Видубичі» — 1,4 км; «Видубичі-Трипільські» — 1,7 км; «Київ-Деміївський» — 2,5 км.
Де це: межі й сусіди
Видубичі — невелика історична місцевість, а не житловий масив. Це схил гори між Наддніпрянським шосе і Звіринцем, який спускається до Дніпра, на південь від Києво-Печерської лаври. На півночі й заході Видубичі межують зі Звіринцем, на півдні — з Теличкою, зі сходу їх обмежує Дніпро.
Головна вулиця місцевості — Видубицька: вона веде від Наддніпрянського шосе до Видубицького монастиря й належить до Печерського району. Схили довкола монастиря займають насадження Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка, тож саме монастир і сад дають найточніший орієнтир, де ви.
Офіційних меж історичні місцевості Києва не мають, і в різних джерелах вони трохи різняться. Але одна деталь збігається скрізь: станція метро з назвою «Видубичі» стоїть не в самій місцевості, а приблизно за півтора кілометра південніше, на Нижній Теличці.
Звідки назва
Єдиного пояснення немає, є кілька версій.
Переказ про Перуна — найвідоміша. Після хрещення Русі 988 року дерев’яного ідола Перуна скинули в Дніпро. За легендою, язичники бігли берегом і кликали: «Видибай, боже!», тобто «випливи», і саме біля цієї гори ідол нібито виплив на поверхню. Енциклопедичні й краєзнавчі джерела подають цю історію саме як переказ: документального підтвердження вона не має.
Переправа на «дубах». Друга версія повʼязує назву з давньою переправою через Дніпро біля Видубицького урочища: людей перевозили на човнах-«дубах», видовбаних із цілого дерева.
У давніх джерелах назва звучить по-різному: Видобичі, Видобич, Видобеч. Уперше місцевість згадано в літописі під 1070 роком — у звʼязку з будівництвом Михайлівської церкви в монастирі князя Всеволода.
Як це було: «Видибай, боже!»
Історію про Перуна, що нібито виплив біля цієї гори, часто подають як літописну. Але літопис розповідає її інакше, і розходяться версії саме там, де мали б з’явитися Видубичі.
Повернувшись із Корсуня, Володимир звелів скинути кумирів. Перуна прив’язали коневі до хвоста й поволокли з Гори Боричевим узвозом на ручай, а дванадцятеро чоловіків били його палицями: не тому, що дерево щось відчуває, пояснює літописець, а «на знеславлення біса». Літопис записує це під 988 роком, а перекладач Леонід Махновець обережно датує весною 990-го, зі знаком питання.
Коли ідола волокли до Дніпра, «оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення». Біля води Перуна вкинули в річку.
До ідола приставили людей і звеліли: «аще кде пристанеть, вы то отрѣваите его от берега, доньдеже порогы проидеть». У перекладі: «Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде». Отже, за літописом, зупинитися біля київських гір Перун не мав жодного шансу.
Ідол пройшов пороги, і тоді «извѣрже и вѣтръ на рѣнь, яже и до сего дни словеть Перуня рѣнь»: «викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь». Рінь означає берег із великого піску й гальки. На цьому літописна історія закінчується, далеко нижче за течією, і Видубичів у ній немає.
Крик і зупинку біля гори вперше записав ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря Феодосій Софонович у «Кройніці» 1672 року, і сам назвав це «повістю старих». Невірні, пише він, ішли берегом і кликали: «Выдыбай, наш господарю боже, выдыбай», «то есть выплыви». Ідол нібито «выдыбал албо выплылъ» там, «где тепер монастыр Выдубецкий», але віруючі, «камен привязавши, утопили» його вдруге. Згодом переказ потрапив і до «Синопсису».
Перший рядок, де з’являються Видубичі, про Перуна мовчить: «заложена бысть церкви святаго Михаила в манастырѣ Всеволожи на Выдобычи», тобто «закладена була церква святого Михайла у монастирі Всеволожім на Видобичі». Ім’я засновника ховається в самому рядку: «Всеволожий» означає монастир князя Всеволода Ярославича. Від літописного 988 року до цього запису минуло 82 роки, а до першого запису легенди лишалося ще шість століть.
Давні тексти: Іпатіївський список за виданням 1908 року, «Кройніка» Софоновича за виданням 1992 року; правопис спрощено, скорочення розгорнуто. Переклад літопису: Леонід Махновець.
Звідки ж тоді назва? Історики Є. Голубинський і С. Голубєв вважали, що не легенда пояснила назву, а назва породила легенду. Вони виводили її від слова «видибати» в сенсі «з’являтися на обрії»: так біля давнього перевозу виринали човни з протилежного берега. «Енциклопедія історії України» наводить і наукову етимологію: присвійна форма від реконструйованого імені Відобит. А інша редакція тієї ж статті досі пояснює назву «за літописом»: настільки міцно плутанина вросла в довідники.
Історія: від княжого монастиря до транспортного вузла
Син Ярослава Мудрого Всеволод закладає на Видубичах Михайлівську церкву. Навколо неї постає монастир, який певний час називали Всеволодовим. Собор будували до 1088 року.
1096 року половці спалили княжий Красний двір над Видубичами й пошкодили монастир, його відбудували. 1116 року ігумен Видубицького монастиря Сильвестр створив одну з редакцій «Повісті минулих літ».
У 1696–1701 роках звели Георгіївський собор і Спаську трапезну церкву, а на замовлення гетьмана Данила Апостола — дзвіницю. Саме цей ансамбль ми бачимо сьогодні.
Під час будівництва Дарницького залізничного мосту насипали дамби, і частина старого русла Дніпра навпроти монастиря відокремилася від річки. Так утворилося Видубицьке озеро.
На Звіринці, над монастирем, закладають ботанічний сад. З 1991 року він носить імʼя Миколи Гришка, з 1999-го має статус національного.
1991 року відкрили станцію метро «Видубичі», 2001-го — однойменні зупинний пункт електрички й автостанцію, 2012-го — нову будівлю автостанції. Усе це стоїть на Нижній Теличці, за півтора кілометра від монастиря.
Стіна над Дніпром і похвала, якою закінчується літопис
Михайлівській церкві загрожував сам Дніпро: річка підмивала схил. Ігумен Мойсей підрахував, що від спорудження церкви минуло 111 років і чотири покоління князів, а за кам’яну стіну ніхто не брався: «многі із давніх [князів] не дерзнули [й] помислити». Узявся великий князь Рюрик Ростиславич, праправнук Всеволода. Майстром він поставив свого приятеля Милонега, у хрещенні Петра. Стіну заклали в п’ятницю 10 липня 1199 року, а 24 вересня князь із княгинею, синами, дочкою й невісткою вже приїхав до монастиря, поставив кутю й нагодував ченців. Так датує Леонід Махновець, а в Іпатіївському списку завершення стоїть під 1200 роком.
Того дня Мойсей виголосив похвалу князеві, і нею закінчується Київський літопис: «отселѣ бо не на брезѣ ставше, но на стѣнѣ твоего созданія, пою ти пѣснь побѣдную», тобто «звідси бо, не на березі ставши, а на стіні, тобою зведеній, я співаю тобі пісню побідную». Сам цей літопис, за енциклопедіями, складали тут, у Видубицькому монастирі. У ньому ж під 1187 роком стоїть найдавніша відома згадка слова «Україна»: про переяславського князя Володимира Глібовича написано, що «за ним же Україна багато потужила».
Стіна тримала схил кілька століть, але Дніпро своє взяв: у XVI столітті обвалилася східна частина собору, за «Енциклопедією України», після повені 1580-х. Її відбудували 1766–1769 років за проєктом Михайла Юрасова, тож давній собор нині складений із двох епох.
Міфи й чутки про Видубичі: що правда
Одній із чуток про Видубичі понад вісімсот років, і записав її сам ігумен монастиря. Одні перекази літопис підтверджує, інші спростовує.
| Що кажуть | Що насправді |
|---|---|
| «Ідол Перуна пішов під кригу саме біля Видубичів» | Документів немає. Про кригу не пише ні літопис, ні Софонович, а Махновець датує ці події весною. Зимова версія трапляється вже в сучасних популярних текстах. |
| «Монастир стояв тут ще за Володимира, а то й до хрещення» | Документів немає. Софонович писав, що церкву тут збудовано «при Владимере», а перший ректор Університету святого Володимира Михайло Максимович теж відносив монастир до часів Володимира Великого. Переказ, який наводить «Енциклопедія Сучасної України», ставить сюди ще давніший Звіринецький печерний монастир. Документи починаються з 1070 року. Утім, уже тоді церкву закладали «у монастирі Всеволожім», а 1072-го літопис називає його ігумена Софронія: обитель могла бути трохи старшою за першу згадку. |
| «Князі молилися тут перед походами» | Правда, хоч і не завжди мирно. 1093 року, коли на Русь рушили половці, Володимир Мономах і Святополк зійшлися в монастирі святого Михайла (Махновець уточнює: Видубицькому), посварилися, а тоді помирилися й цілували хрест один одному перед походом. |
| «Біля монастиря була переправа через Дніпро» | Правда. 4 листопада 1097 року князь Василько, за літописом, «перевізся на Видобич», пішов поклонитися до святого Михайла й повечеряв у монастирі. У XVII–XVIII століттях за перевіз Видубичі сперечалися з Лаврою: та тримала конкурентну Наводницьку переправу й намагалася відібрати в монастиря лівобережну опору, Осокорки. |
| «Церкву тримає золота волосина з неба» | Неправда, хоч чутці понад 800 років. Ігумен Мойсей 1199 року згадав, що казали люди, поки не було стіни: «одні бо говорили, що золотим волосом прив’язана єсть церква од небес», а інші, «що підступає церква до монастиря». Тримала її не волосина, а стіна Петра Милонега. |
| «Під час Батиєвого погрому монастир уцілів» | Частково. За «Енциклопедією Сучасної України», 1240 року монастир спустошили. Але восени 1245-го, за датуванням Махновця, Данило Галицький, вирушаючи до Батия, застав тут ігумена й братію, попросив помолитися за нього й відплив звідси човном, «бачачи біду страшну і грізну». |
Що там зараз
Видубицький монастир — памʼятка архітектури національного значення і діючий чоловічий монастир Православної церкви України. За радянських часів у ньому працював Інститут археології, чернече життя відновили 1992 року. Від Михайлівського собору XI століття збереглася західна частина; центр ансамблю — Георгіївський собор. Монастир зобразив Тарас Шевченко в офорті «Видубицький монастир у Києві» 1844 року.
Ботанічний сад імені Миколи Гришка займає 129,86 га. Його найвідоміша колекція — сирингарій, сад бузків площею 2,45 га, закладений 1948 року. Із горішніх схилів саду видно монастир, Дніпро й новобудови лівого берега — Осокорки та Позняки.
Видубицьке озеро — залишок колишнього русла Дніпра навпроти монастиря. Із річкою його звʼязує протока, тому формально це радше затока.
Транспорт. Станція «Видубичі» Сирецько-Печерської лінії не має наземних вестибюлів: один вихід веде в підземний перехід під розвʼязкою, другий — до платформ електрички «Видубичі» і «Видубичі-Трипільські» та до автостанції. На платформі «Видубичі» зупиняються міська електричка і приміські поїзди; у 2019–2020 роках її реконструювали під зупинку експреса до аеропорту «Бориспіль». Нову будівлю автостанції відкрили 23 серпня 2012 року: її розраховували на 20 тисяч пасажирів на добу, на старті звідси працювало 70 маршрутів.
Як не сплутати: Видубичі й Теличка
Пасажир виходить зі станції «Видубичі» й логічно вважає, що він на Видубичах. Насправді вузол назвали за сусідньою місцевістю, а стоїть він на Нижній Теличці. До монастиря звідти близько півтора кілометра на північ. Плутанину додає й те, що сама Теличка ділиться на дві частини, які належать до різних районів.
| Місцевість | Що там | Район |
|---|---|---|
| Видубичі | Видубицький монастир, ботанічний сад, схили над Дніпром | Печерський |
| Нижня Теличка | метро «Видубичі», автостанція, платформи електрички, промислова забудова вздовж Наддніпрянського шосе | Голосіївський |
| Верхня Теличка | житлова забудова на південно-східному схилі Бусової гори | Печерський |
Часті запитання
Що таке Видубичі?
Видубичі — це який район Києва?
Видубичі — лівий чи правий берег?
Де Видубичі на карті Києва?
Звідки пішла назва Видубичі?
Як дійти від метро «Видубичі» до Видубицького монастиря?
Які виходи має станція метро «Видубичі»?
Як доїхати з Видубичів до залізничного вокзалу?
Чи є на Видубичах залізничний вокзал?
Де розташована автостанція «Видубичі»?
- Вікіпедія, «Видубичі»: межі місцевості, давні форми назви, переказ про Перуна.
- Енциклопедія сучасної України, «Видубицький Свято-Михайлівський чоловічий монастир»: дати храмів, ігумен Сильвестр і 1116 рік, Інститут археології, відновлення 1992 року; спустошення 1240 року, підпірна стіна Петра Милонега, обвал східної частини собору.
- Вікіпедія, «Видубицький монастир»: версія про переправу, перша згадка 1070 року, офорт Шевченка.
- Енциклопедія сучасної України, «Ботанічний сад ім. М. Гришка Національний»: рік заснування, площа, імʼя й статус.
- Вікіпедія, «Теличка»: вузол «Видубичі» на Нижній Теличці, районна належність Нижньої й Верхньої Телички.
- Вікіпедія, «Видубицька вулиця»: вулиця Печерського району від Наддніпрянського шосе до монастиря.
- Вікіпедія, «Видубицьке озеро»: як утворилося озеро 1868 року.
- Вікіпедія, «Видубичі (станція метро)»: дата відкриття й виходи станції.
- Kyiv Post, 23 серпня 2012 та LB.ua, 14 червня 2012: відкриття нової автостанції, пропускна спроможність і кількість маршрутів.
- «Літопис руський» за Іпатським списком, переклад Леоніда Махновця та «Ипатьевская летопись» (ПСРЛ, т. 2, 1908), «Ізборник»: скинення Перуна, записи 1070, 1072, 1093, 1097, 1187, 1199 і 1245 років.
- Феодосій Софонович, «Хроніка з літописців стародавніх» (К., 1992), «Ізборник»: переказ про «Выдыбай» і церкву «при Владимере».
- В. Ульяновський, «“Видубицька історія” про хрещення киян крізь призму посвяти давнього собору», «Український історичний журнал», 2013, № 5: перший запис легенди, «Синопсис», версія Голубинського й Голубєва, перевіз, ігумен Софроній.
- Енциклопедія історії України, «Видубичі» (дві редакції статті): легенда, відома з 1670-х, наукова етимологія.
- Encyclopedia of Ukraine, «Vydubychi Monastery», «Kyiv Chronicle» і «Safonovych, Teodosii»: засновник монастиря, стіна Милонега, обвал 1580-х, Київський літопис і слово «Україна», «Кройніка» 1672 року.
- І. Парнікоза, «Мислене древо»: суперечка Видубицького монастиря з Лаврою за переправу й Осокорки.
- Радіо Свобода, 31 жовтня 2012: версія Михайла Максимовича, молитви князів перед походами.
- Gazeta.ua, 22 березня 2013: 1187 рік і слово «Україна».
- Словник «Горох», «рінь»: значення слова.
- OpenStreetMap: координати місцевості, станцій і орієнтирів для карти й відстаней.
- Голосіїв у Києві — який це район, де на карті й чим він відрізняється від Голосіївського району
- Святошинський район Києва — захід міста, 110 км²
- Шевченківський район Києва — старий Київ, Лукʼянівка, Татарка, Сирець, Нивки
- Голосіївський район Києва — найбільший за площею (156 км²)
- Харківський масив у Києві — лівий берег, між проспектом Бажана й Харківським шосе
- Райони Києва — карта всіх десяти районів і які масиви до якого належать.
- Печерський район Києва — увесь район на одній карті: масиви, межі, метро й ЦНАП.
- Теличка — сусідка Видубичів, з якою їх постійно плутають.
- Приміські електрички Києва — напрямки й як дізнатися найближчу.
- Звіринець — сусід із Ботанічним садом, Красним двором і Звіринецькими печерами.
- Чорна гора — західна сусідка за Бусовою горою: пагорб, названий за чорноземом.
Примітка: межі історичних місцевостей Києва офіційно не затверджені, тому в різних джерелах вони трохи різняться. Відстані на карті — по прямій від центру місцевості за даними OpenStreetMap станом на 9 жовтня 2026 року. Розклад поїздів і автобусів змінюється — перевіряйте його у перевізників перед поїздкою.




